Кабінет психолога
Контакти щодо психологічної підтримки
Як надати першу психологічну допомогу, якщо ви не психолог?
Перша психологічна допомога (ППД) включає такі елементи:
ненав’язливе надання практичної допомоги та підтримки;
оцінювання потреб і проблем;
надання допомоги в задоволенні базових потреб (наприклад, їжа, вода, інформація);
слухання людей, не примушуючи їх говорити;
розрада та заспокоєння людей;
надання допомоги в отриманні інформації, встановленні зв’язку зі службами та структурами соціальної підтримки;
захист людей від подальшої шкоди.
Також важливо розуміти, чим ППД не є:
Це не щось, чим можуть займатися тільки спеціалісти.
Це не професійне психологічне консультування.
Це не прохання, щоб люди проаналізували те, що трапилося, або розповіли, коли та що сталося в хронологічному порядку.
Хоча ППД передбачає вашу готовність вислухати історії людей, вона не призначена для того, щоб змушувати їх розповідати вам про свої почуття або реакцію на подію.
Кому потрібна ППД?
ППД призначена для людей у стані дистресу внаслідок нещодавно пережитої складної кризової події. Ви можете надавати таку допомогу і дорослим, і дітям. Однак не кожна людина, що пережила кризову подію, потребує ППД або прагне її отримати. Не нав’язуйте допомогу тим, хто не хоче її отримувати, але будьте доступні для тих, кому підтримка може знадобитися.
Далі ми подаємо перелік етичних рекомендацій щодо того, що «слід» та «не слід» робити, аби уникнути нанесення додаткової шкоди; забезпечити найкращою турботою, а також діяти винятково в інтересах особи, якій ви надаєте допомогу.
СЛІД
Бути чесним та надійним.
Поважати право особи на ухвалення власних рішень.
Усвідомлювати та відмовлятися від своїх упереджень та стереотипів.
Зрозуміло пояснити людям, що навіть у разі, якщо вони відмовляються від допомоги зараз, вони можуть отримати її в майбутньому.
Поважати приватність та забезпечувати належну конфіденційність історій осіб.
Поводитись належно, враховуючи особливості культури, віку та статі особи
НЕ СЛІД
Зловживати своїм становищем помічника.
Просити у людей гроші чи про послугу в обмін на допомогу.
Давати марні обіцянки та надавати неправдиву інформацію.
Перебільшувати свої вміння.
Силоміць надавати допомогу, бути нав’язливим і занадто наполегливим.
Змушувати людей розповідати свої історії.
Переповідати історію особи іншим.
Засуджувати особу за вчинки чи почуття
Як подолати тугу за домом?
Смуток за домом - це природна реакція людини, навіть в моменти, коли полишити дім було підготовленим вибором: переїзд у зв'язку з навчанням чи роботою, подорож чи довга відпустка. Це почуття посилюється в стократ, якщо це вимушено. Кожен четвертий українець зараз був вимушений покинути свій дім, чи то переїхавши в інший регіон, чи то закордон.
Коли ми сумуємо за домом, ми відчуваємо себе невпевненими або незручними від того, де ми знаходимося, фізично та емоційно, і прагнемо чогось відомого, передбачуваного, послідовного та стабільного. Ще ми можемо відчувати сором та провину, що полишили дім.
Пам'ятайте, що бути в безпеці - найкраще рішення. Людське життя - найвища цінність. Рятувати себе та рідних в умовах війни не соромно. Ніхто не буде вас засуджувати. Адже як би моторошно це не звучало, але мертвими чи з травмованою психікою, ви не зможете допомогти своїй країні.
Як справитись з тугою за домом?
Визнайте, що ви сумуєте за домом. Багато з того, що ви знаєте і на що можете покластися, залишилось вдома. У найкращому випадку у вас валіза речей, куди ви спакували своє життя. Туга за домом є природною реакцією на це відчуття втрати.
Кожну емоцію, яку ми відчуваємо дуже важливо прожити, а не стримувати всередині. Приховані почуття часто проявляються пізніше як головний біль, втома, хвороба або відсутність мотивації.
Якщо вам вдалось взяти з дому не лише речі першої потреби - знайдіть їм зараз особливе місце: чи то прикраси, фото чи навіть записник. Це може допомогти створити відчуття безперервності та полегшити шок від нового середовища.
Якщо у вас не було можливості взяти нічого, що б нагадувало вам про дім - видрукуйте фото з соцмережі або телефону. Чи, можливо, ви можете завести рослину, таку ж як була у вас на підвіконні. Чи чашку, схожу на ту, яка була вашою улюбленою. Не стримуйте себе в імпульсі придбати щось, що нагадує вам дім.
Залишайтеся зайнятим. Встаньте і зробіть щось, аби позбутись негативних думок. Наприклад увімкніть улюблену музику й почніть прибирати, помийте посуд, підіть на пробіжку або займіться йогою. Намагайтеся зберігати позитивний погляд і зберігати мотивацію!
Їжте, рухайтеся, спіть в потрібних кількостях. Збалансовані фізичні вправи, відпочинок і харчування допоможуть вашому тілу та розуму функціонувати якнайкраще.
Зробіть крок і познайомтеся з новими людьми. Полегшити самотність допоможе дружба та формування системи підтримки. Це може бути особливо складним через відмінність культур та мови, але ви можете познайомитися з місцевою діаспорою.
За можливості, підтримуйте спілкування з рідними та друзями не лише за допомогою смс у месенджерах. Важливо бачити та чути один одного. Тобто, час від часу, спілкуватися по відеозв’язку.
Мрійте, чим ви займетесь, коли буде безпечно й повернетесь додому. Це може допомогти зменшити імпульсивну віддачу і зосередити вас на своїх цілях зараз.
Шукайте нові можливості. Дослідіть околиці, вивчіть нову місцевість, приєднуйтесь до клубів за інтересами, шукайте роботу чи долучіться до волонтерства, беріть участь у подіях, відвідуйте мітинги в підтримку України.
Поговоріть про свої почуття з кимось, кому ви можете довіряти, будь то друг, член сім’ї чи порадник.
Якщо туга за домом не покидає вас або заважає вам в щоденному житті та в побуті - зверніться за професійною психологічною допомогою.
10 фільмів, які варто подивитися разом з дитиною: https://slovadliadushi.com/8320/
Соціальному педагогу на замітку
Стадії переживання дитиною втрати одного з батьків
1. Стадія шоку у дітей характеризується мовчанням або вибухом сліз. Дуже маленькі діти можуть відчувати дискомфорт, але не шок. На цій стадії спостерігаються різні фізіологічні і поведінкові розлади: порушення апетиту і сну, м’язова слабкість, малорухливість або метушлива активність. Спостерігається також незмінний вираз обличчя і дуже повільна мова.
Спроби розважити дитину (купити іграшку або солодощі, увімкнути телевізор) – це не кращий вихід із ситуації, оскільки лише на якийсь час відволікає увагу дитини. Ефективніше буде, якщо близький дорослий обійме дитину, дасть їй розслабитися, поплакати, посидіти або полежати. Їй потрібен час, щоб пережити горе, поговорити про померлого батька (матір). Якщо дитина старша за 8 років, варто надати їй можливість взяти участь у приготуваннях до похоронів – тоді вона не відчуватиме себе самотньою серед засмучених і зайнятих справами дорослих.
2. Стадія заперечення. Дитина знає, що близька людина померла, бачила її мертвою, але вона не може повірити, що батька (матері) більше немає поряд. На цій стадії психіка просто прагне на будь-який час відгородитися від трагічної реальності, створюючи свій ілюзорний світ. На цій стадії спостерігається розбіжність між свідомим і несвідомим ставленням до втрати. Дитина усвідомлює смерть батька (матері), але в глибині душі не може з цим змиритися:
очікує на зустріч із померлим, шукає його очима серед людей;
їй постійно здається, що вона чує голос померлого батька (матері), в деяких випадках можуть бути галюцинації та видіння;
може спілкуватися з померлою людиною так, ніби вона поруч (приміром, з фотографією);
„забуває” втрату: планує майбутнє розраховуючи на батька чи мати (наприклад, ставить на стіл зайвий прибор тощо);
створює культ померлого: не дозволяє іншим торкатися до речей покійного батька (матері).
Заперечення і невіра як реакція на смерть близької людини з часом переживається, усвідомлюється, реальність приймається, і у дитини починається наступна стадія переживання горя.
3. Стадія гніву і образи. Дитина гостріше починає відчувати втрату батька (матері). Чим більше дитина починає думати про те, що сталося, тим більше у неї з’являється питань:
Чому саме мій батько (матір) помер?
Чому лікарі не змогли його (її) врятувати?
Чому Бог дозволив йому (їй) померти?
Чому він (вона), а не я ?
Одночасно з виникненням цих питань виникають образа і гнів на тих, хто сприяв смерті батька (матері) і не попередив її. Звинувачення спрямовані на долю, Бога, лікарів, рідних, друзів, себе.
Гнів виражається в тому, що дитина сердиться на батька (матір), який її „покинув”. Маленькі діти можуть почати ламати іграшки, влаштовувати істерики, тупати ногами. Підліток раптом перестає спілкуватися з живим із батьків, без причини б’є і ображає молодших, сперечається з учителями.
4. Стадія страждання і депресії супроводжує дитину протягом усього періоду горювання, але на певному етапі страждання досягає свого піку. Це період максимального душевного болю, який іноді здається нестерпним. Страждання, що відчуває дитина, наступають хвилями і супроводжуються плачем. Сльози можуть підступати за будь-якого нагадування про померлого та обставини його смерті. Дитина, яка переживає горе, стає особливо чутливою і готова заплакати у будь-який момент. Приводом для сліз може стати також відчуття самотності, покинутості. Депресія має наступні ознаки:
віддалення від друзів, сім’ї, уникнення соціальної активності;
відсутність енергії, пригніченість, апатія;
нездатність концентруватися;
несподівані напади плачу;
зловживання алкоголем або наркотиками;
порушення сну і апетиту,
втрата або збільшення ваги;
проблеми зі здоров’ям.
Дитина живе спогадами, але розуміє, що минулого не повернути. Вона уявляє сьогодення жахливим і нестерпним, а майбутнє – немислимим без померлого і ніби неіснуючим; втрачаються цілі і сенс життя.
І хоча страждання при переживанні втрати часом стають нестерпними, дитина підсвідомо може триматися за них як за можливість утримати зв’язок з померлим і засвідчити свою любов до нього.
5. Стадія прийняття і реорганізації. Незважаючи на важкість і тривалість горя, дитина зазвичай поступово приходить до емоційного прийняття втрати, яке супроводжується ослабленням або перетворенням душевного зв’язку з померлим. При цьому відновлюється зв’язок часів: якщо до цієї стадії дитина, яка переживала горе, жила переважно у минулому і не бажала (не була готова) прийняти зміни, що відбулися в її житті, то тепер вона поступово повертає здатність повноцінно жити та з надією дивитися в майбутнє.
Дитина відновлює втрачені на певний час соціальні зв’язки. До неї повертається інтерес до значущих видів діяльності (гра, навчання, творчість). Прийняття життя без померлого батька (матері) дає можливість планувати свою подальшу долю вже без нього. Перебудовуються наявні плани на майбутнє, з’являються нові цілі. Тим самим відбувається реорганізація життя.
Ці зміни не означають забування померлої людини, котра просто займає певне місце в серці дитини. Дитина продовжує її згадувати і навіть знаходить в цих спогадах підтримку і розраду.
Важливо пам’ятати, що горе в реальному житті переноситься дуже індивідуально, а інтенсивність переживання залежить від віку дитини.
